Falutörténet

Дюла (з 1946 по 1995 Юлівці -) село з переважно угорським населенням у Виноградівському районі.
Село знаходиться за 16 км. від районного центру біля сіл Холмовець і Клинова Гора та українсько-румунського кордону. За географічними координатами село розположено на 48* 51 північної широти, на 22*35 хв. східної довготи від Грінвічча,зв’язане з трасою Вилок-Дяково-Чорнотисів.Найближча залізнична станція-Чорнотисів-знаходиться за 7 км. На відстані 10 км. знаходиться пункт залізничного- та автопереходу українсько-румунського кордону.

1. Дюла на карті

За адміністративним розподілом село з 2006 року має окрему сільську раду.
Перша згадка про село датується 1337 роком, де село згадується як Szőlősgyula; 1396 роком як GYWLA; 1907 Gywla.
Дюло – це ім'я, селеш (szőlős) це префікс, який означає, що тут знаходилося багато тих, хто займався виноградарством. А GYWLA –це слово предтуркського феодального титула, що означає «факел». У радянський період назву переклали на Юлівці, а за Постановою Верховної Ради №137/95-ПВ від 1995 р. найменування населеного пункту стало Дюла.
Під час татарської навали село було знищено, тільки пізніше воно було відбудовано заново. Мешканці села ховалися від нападників у лісах та горах.
Архівні документи так згадують про село. «У ХІVст. південною частиною Угочі володів рід Ката. Вперше зустрічаємо назву поселення GYWLA у 1337р., як поселення біля річки Zom. Біля поселення знаходиться «Дюлянська гора» 233 м, «Hosszúhát» -- 245м та «Kővesmálhát» 319 м.»
У цей час поселення належало до угорських королівських володінь. Через невеликий проміжок часу король Іштван V, а згодом Ласло IV віддав поселення роду Ката. Кріпацьке село належить до західної частини гори, за потоком Ботар місцевість відома виноградарством. Іштван Собо так пише: «GYLWWA –кріпосне село між селами Оклі та Фекетеордо». У ХІУст. село належало землевласникам: князеві Драгові, а потім ними стали Перені, а у XVI ст. -- Раковці і Каролі. У Дюлі жили переважно малоземельні селяни.Вели вони самостійні господарства і кріпаків серед них було. За весь період переходу села від одного власника до іншого національний склад населення не змінювався, оскільки і корінні мешканці, і землевласники були угорцями.
Живе ще легенда в селі. Були 2 володарі: одного звали Дюло, а другого—Томаш. Вони воювали між собою. Не знаємо хто переміг, але князь Драг розділив землю між ними. За горою дав Томашові—це село називається Томашваролцо (Румунія),а східну частину віддав Дюлові — с. Дюла.
Під час визвольної війни під проводом Ференца Раковці у 1703-1711рр., за архівними даними, 11 мешканців брали участь у бойових діях у загонах Терека Зігмонда та Нодь Яноша. Серед них були Багіч Ференц, Молнар Янош та Собі Мігай.
У 1717році у село заїхали татари. Такі топомінічні місця на Дюлянській горі як Vervölgy, Kövesut згадуються як місця татарських переходів.
Там само згадується і про 1848-49 революцію. Лодані Пал, житель села, котрий вчився у теологічному колегіумі ,у Феєрварі став куруцом. Всього із села взяли участь у боях 60 чоловік у 5-му загоні сотника Фогороші Шому. Вони були задіяні також у битвах біля Дебрецена та Пакозда. Після поразки революції Лодані Пал повернувся у село і був сященником села до смерті, 1876р.
Історик- географ Ференц Феньеш згадує у 1851р про село: « Дюла—угорське село в Угочанському жуппі біля гори винограда: 4 римо-католики, 410 реформатів, 10 євреїв та реформатська церква.
Земля, плуга добра і урожайна, лісу багато. Відноситься до панством Перені.»
Під час Першої Світової війни багато селян брали участь у бойових діях. З церкви навіть зняли дзвін і сплавили в кулю для кулемета.
Після Тріанона з 1918 по 1938 рр. село відносилися до Чехословакії. Мешканці займалися обробкою землі та вирощуванням садових культур черешня, сливи, виноград різних сортів. Мускатний, тромінер, молдова, ізабелла--ці сорти до тепер ростуть біля підніжжя наших гір. Урожай фруктів, а також молоко, м’ясо, тварин продавали на торговицях у містах Севлюші, Сотмарнеметі, Хусті, навіть в Чорнотисові.
Найбагатшими господарями в Дюлі були Тонковці, Поладі. У їх власності була велика кількість землі, ліси. Вони проводили і меценацьку роботу для села.
За Віденським арбітражем від 2 листопада 1938 р. село передано Угорщині, а в 1941р.,коли Угорщина вступила у ІІ світову війну з союзником Німеччини, село опинилося в скрутному становищі. У цей же час відбувається мобілізація чоловіків до угорської армії. За чужі ідеї загинули Боков Й., Четнекі П., Четнекі Г., Енгі Й., Нодь Я. 23 жовтня 1944.р звільнено військами Червоної Армії. Архівні дані села треба було занести у Фейердьормот.
У листопаді починалася інтернація угорців.18 листопада з Дюли 103 чоловіки, віком 18—50 років ,були направлені на «триденну роботу» по відбудові мостів та доріг. Цей надзвичайно сонячний ранок для 33 з них став останнім на їх життєвому шляху у рідному селі.
У 1948 році у селі було організовано колгосп «Росія», який діяв до 1997 року.
У Дюлі діють неповна середня школа, де працює 16 вчителів, 2 вихователі та навчається 162 учні, пошта, бібліотека, амбулаторія сімейної медицини, 4 фермерських господарства та ряд приватних підприємств. На сьогоднішній день у селі велика реформатська громада,до якої входить 1269 осіб, а також 24 православні та 24 римо–католики, 28 греко-католиків.

2. Дюлянська загальноосвітня школа І-ІІ ст.

Географічне положення нашого села в центрі Європи сильно вплинуло не тільки на його політичне та економічне життя, а й на його культурні досягнення.
Школа у селі має давню історію. З ІІ пол. ХІХ ст. почала діяти народна школа. За часів Чехословаччини діяла початкова державна школа і реформатська восьмирічна школа. В період з 1938 по 1944 рр. навіть діяла «школа-левенте» для хлопців-підлітків.
З 1946 року діяла початкова школа з угорською мовою навчання, а з 1961 року—семирічна школа.
На сьогодні багато випускників школи здобули вищу освіту. Серед них найвідомішою є: Кадар Розалія—методист післядипломної підготовки для угорських шкіл м. Берегова, Резеш Катерина Карлівна—викладач Ужгородського народного інституту, Оросі Мікловш Мікловшович—лікар-кардіолог м. Орошгазо (Угорщина), Резеш Карло Карлович—біолог, втретє депутат районної ради, підприємець, Оросі Василь В.-- старший інспектор Дяківської митниці, Поладі Людвіг Л.-- ветлікар, заступник начальника ветеринарної служби митного поста Дяково. У селі з 60-х років існує мисливське товариство, до якого на сьогодні входить 11 осіб.
З 1947 року село відносилося до Чорнотисівської сільської ради.
Після референдуму з грудня 2004 року за рішенням Верховної Ради село відокремилося і стало окремою сільською радою. Сьогодні сільська рада знаходиться у допоміжному приміщенні школи, відремонтованому за кошти районного відділу освіти. Першим головою села став Шапі Олександр Йосипович.
Населення села сповідує реформатську релігію. У селі знаходиться і діє реформатська церква. Вона побудована в ХІVст. в готичному стилі. Церква має реберне перекриття з орнаментованими, стрільчатими вікнами, без башти.
Охороняються такі клейоди,як чаші з1616 р., тарілка для паски, письмові джерела, біблія з ХVІІ століття, різні види посуду для здійснення обрядів. і т.п. Поблизу церкви є дерев'яна дзвіниця.
У травні 1989 році близько 200 сельчан стали членами місцевої організації угорського товариства КМКС, головою якої обрано Четнекі Катерину Йосипівну.

3. Дюлянська реформатська церква

З ініціативи членів КМКС у листопаді 1989 року в селі зведено пам'ятник жертвам І Світової війни та «триденної роботи» біля церкви. Другий пам’ятник села—встановлено його біля школи—Барта Михайлу Андрійовичу, учаснику підпілля в 1939-1944 рр., який був розстріляний за вироком суду 17.06.1944р. і похований в м. Хуст.
З 2004року в школі створено музей народного стилю. В ньому зберігається біля 300 експонатів з побуту села, багато письмових джерел, історичні згадки про село, реліквії з реформатської церкви.
На сьогоднішній день у селі є 390 дворогосподарств, у яких проживає 1450 мешканців.
Село славиться своїми традиціями. З народних звичаїв найбільш поширеними є ткання доріжок, приготування варення, підготовка та проведення весілль, а також давня традиція різання свиней. Всі ці звичаї збирають та зберігають учні-учасники шкільної народної самодіяльності. А члени гуртка «Музейні справи» збирають матеріали та виступають на різних концертах, конкурсах, конференціях.

4. Музейний гурток «Весілля у селі»


5. Приготування варення в школі

Школа підтримує дружні зв'язки з друзями з Англії м. Клейгийт. З листопаду 2003 року наші друзі приїжджають з далекого краю, щоб допомагати місцевим жителям. Вони займаються в трьох напрямах. Так, група лікарів проводить медогляд місцевих жителів. Проте нерідко на прийом до них прибувають мешканці інших областей, наприклад, з Луцька.

6. Весело у таборі з англійськими друзями, серпень 2006

За ініціативи лікарів побудовано в школі в 2005 році внутрішній туалет та душова для учнів. Величезну роботу проводить група педагогів, які організовують літній табір для учнів на англійській мові. Крім цього група гостей проводить роботу для соціально незахищених людей різного віку та хворих.

7. Стоматологічне обстеження дітей с. Дюла

Після розпаювання колгоспних земель багато мешканців села стали займатися виробництвом сільськогосподарської продукції. Сьогодні це є основним джерелом доходу більшості селян.

8. На полі

На сьогодні село переживає період відродження. У планах на майбутнє є побудова дитячого садка, будинку сільської ради.